rule of law

Сьогодні реальною вимогою часу є пріоритет права над політикою сваволі влади, що визначає устрій любої правової держави. Ідея правової держави нерозривно пов’язана з ідеєю суверенності народу, підпорядкуванням держави суспільству. Реалізація принципів правової держави, яка фактично обмежує себе правами і свободами людини, верховенство права, як загально гуманістична цінність, призводять до розширення сфери приватно-правового регулювання, які виникають переважно між суб’єктами громадянського суспільства, забезпечуючи умови його функціонування.

В загальному демократію слід розуміти як політичну форму правління в державі, що здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано за допомогою обраних представники (представницька демократія). Аналіз іноземної літератури дав можливість узагальнити ознаки демократії. Проте вказано, що вони мають виключно формальний характер. Саме якість цих інститутів відображає реальність демократі.

Стаття присвячена аналізу питань призначення покарання відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України.

У статті окреслено роль правової культури та її вплив на формування і розвиток правового суспільства, оскільки будівництво громадянського суспільства, демократичної, правової держави – це не тільки внутрішньополітична потреба, але й зовнішня необхідність, яка диктується розвитком України в умовах глобалізації. По суті, за всієї різноманітності світ єдиний у тому, що справжній прогрес здійснюється лиш там, де створені суспільні умови для розкриття головного ресурсу цивілізації — людини.

Розглянуто проблему реалізації засади верховенства права в системі засад
кримінального провадження. На основі аналізу кримінального процесуального
законодавства України та наукових джерел досліджено питання універсальності
верховенства права в системі засад кримінального провадження через поширення дії
зазначеної засади на інститути кримінального провадження. Зроблено висновок про те, що
в засаді верховенства права проявляється вимога процесуальної неупередженості, яка
формально зв’язана раціональними й розумними обмеженнями, встановленими законом.

Побудова демократичної, правової держави немислима без утвердженнясправедливості, правової і матеріальної захищеності особи, взаємної відповідальностіособи і держави, удосконалення законодавства і правової культури в цілому. Державно-правове і національно-культурне відродження можливе лише за умови поваги довласної історії, її світоглядно-філософських гуманістичних традицій, які лежать в основінашої ментальності, визначають характер нації і сутність правової культури.

Проаналізовано рішення з посиланням на принцип правової визначеності Конс-титуційного Суду України та конституційних судів деяких сусідніх держав. На підставіцього аналізу визначено, як розкривають зміст цього принципу суди конституційноїюрисдикції, встановлено його зв’язок із принципом верховенства права. На думку автора,незважаючи на відсутність нормативного закріплення принципу правової визначеності уКонституції України, у практиці він застосовується як принцип права і розкривається зурахуванням традиційного європейського підходу до розкриття цього поняття.

The article deals with the issues regarding the knowledge and observance of the requirements of prohibitions and restrictions, fixed by the rules of administrative law, that is relevant and interesting for both scientists and practitioners.Administrative prohibitions and restrictions are often identified with the administrative coercive measures,which does not correlate with the purpose and objectives of prohibitions and restrictions.Attention is drawn to the role and significance of legality when implementing administrative prohibitions and restrictions.

За методологією системного аналізу розглянуто інститут державного примусу з позиції принципів правової держави, верховенства права та верховенства прав людини. Проаналізовано рішення Європейського суду з прав людини у контексті удосконалення нормативно-правового регулювання застосування державного примусу в Україні, роль суду у процесі застосування державного примусу, проблеми адаптації нормативноправової бази до вимог Європейського Союзу.

The article examines the institution of individual constitutional complaint and offers its application in Ukraine on the basis of experience of other countries where it exists. The analysis of the problems related to the realization of an individual complaint has been carried out. In order to introduce this institution the attention should be paid to the necessity of legislative supplements, changes in the organizational structure as well as in methods of judicial activity of Constitutional Court of Ukraine