Стаття є студією-прологом до дослідження складної масштабної наукової проблеми, яку можна означити як «журналістика і культура дитинства». Засадничим питанням цієї наукової ділянки є образ дитини, який формують засоби масової інформації, головно у такому ключі: дитина — це правовий суб’єкт чи безправний об’єкт.
Проаналізовано публіцистичні елементи в поетичних текстах одного зі знакових літераторів-“шістдесятників” – журналіста за фахом Василя Симоненка у контексті тогочасної української публіцистики та прози. Акцентовано на формальних, змістових та формозмістових елементах творення поетизованих публіцистичних текстів на основі авторських та суспільних філософських, психологічних, ідеологічних світоглядних моделей, життєтексту, перспективах їх ангажування у сучасний культурно-інформаційний вітчизняний простір.
Стаття методично і композиційно підпорядкована ідейному задуму дослідження, який полягає у визначенні рівня правомірності моральних норм журналістики про дітей. Тому дослідницька увага головно спрямована на виявлення юридичних аргументів для підтвердження або спростування положень професійної моралі, які регулюють діяльність міжнародного та українського журналіста під час підготовки матеріалів, що стосуються дітей.
Задовольняючи потребу суспільства в інформації, ЗМІ автоматично бере на себе відповідальність за етичні норми всіх опублікованих матеріалів. Серед екстремальних умов діяльності журналіста окремим видом можна назвати надзвичайні ситуації. 12 Питання їх висвітлення не менш важливе, адже стихійні лиха, техногенні катастрофи та менш масштабні надзвичайні ситуації впливають на життя суспільства. Згідно з результатами дослідження Української академії преси “Моніторинг політичних новин” за участю працівників Інституту соціології НАН України, у червні 2018 р.
У 2016 році відбулися дві значні політичні події: референдум щодо членства Великобританії в Європейському Союзі та президентські вибори у Сполучених Штатах Америки. Поточне зображення обох кампаній базується на підтвердженні численних випадків розбіжності з правдою з боку переможців. Це було підтверджено оголошенням термінів “фейк-новин” та “пост-правда” словами року – 2016 року. Ці слова широко використовували політики, журналісти та виборці.