РОЗВИТОК ТЕАТРАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ У МЕРЕЖІ УКРАЇНСЬКИХ КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКИХ БУДІВЕЛЬ ГАЛИЧИНИ

Традиції українського театру сягають своїми коренями сивої давнини дохристиянської епохи. Початок ґенезі українського театру в Галичині могли покласти літургійний та старовинний обрядовий театри, як своєрідні просвітницькі дійства, що несуть досвід з глибини віків. Протягом довгого часу народні обрядові дійства переважно відбувалися під відкритим небом, а майданчиком для них були міські вулиці, площі, подвір’я. 

З початком функціонування греко-католицької семінарії у Львові (1783 р.), в її стінах виникає традиція постановки театральних видовищ. Театр духовної семінарії залишаючись аматорським, професійно підходив до театральної справи. Він заклав основу подальшому розвитку українського театрального руху, ставши першою сходинкою на шляху виховання майбутніх громадських і культурних діячів, які виросли і сформувалися у Львові. 

У процесі свого становлення, український театр був тісно пов’язаний із мережею культурно-просвітницьких установ, які почали виникати в Галичині вже з середини ХІХ століття, а перед початком ІІ Світової війни сформували , що рівномірно охопила населені пункти на цих територіях. Народні доми, читальні “Просвіти”, будинки товариств та спілок – стали справжніми осередками культурного життя. Оскільки, українці не мали власних спеціалізованих театральних будівель, то сцени клубів на довго стали простором для діяльності національного театру.

Процеси формування нових типів культурно-просвітницьких будівель, їх структур, відбувалися в залежності від розвитку і змін соціально-культурних умов в країні. Тому, щоб передбачити розвиток сучасних культурних центрів, визначити їх оптимальну функціональну структуру та об’ємно-просторове рішення, необхідно аналізувати та використовувати архітектурний досвід, особливо першої половини XX століть, часу, коли громадські будівлі стають найбільш популярними, як на наших теренах так і в світовому досвіді.