ДО ПРОБЛЕМИ ІДЕНТИЧНОСТІ МІСЬКОГО ПРОСТОРУ: АКТУАЛЬНІСТЬ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ

 Архітектурна  композиція  міського  простору  і  окремих  його  складових  елементів  під  впливом об’єктивних обставин, починаючи з ХІХ ст., в цілому світі демонструє тенденцію до взаємного образного зближення.  В Україні цілеспрямоване перепланування  міст на «європейський» лад призвело до втрати більшості традиційних для українських  міст  характеристик,  основою  яких  був  композиційний  і  візуальний  зв’язок  архітектури  з  ландшафтом. Вважається, що це стало наслідком авторитарних адміністративних впливів в умовах відсутності власної державності, адже тоді відкидали проекти, зроблені українськими архітекторами згідно з місцевими містобудівними традиціями, а перевагу надавали класичним пропозиціям архітекторів з Москви і Петербурга. В той час західноєвропейські країни мали можливість  розвивати  архітектурний  простір  міст  без  стороннього  тиску,  згідно  зі  своїми  власними  поглядами  і традиціями. Але, незважаючи на такі сприятливі обставини, в кінці ХІХ ст. міське середовище тогочасної Європи часто піддавалось  критиці  за втрату  місцевої  ідентичності.  Якщо  простір  українського  міста трансформувався  у  напрямі ущільнення забудови і втрати візуальних зв’язків з ландшафтом, то простір західноєвропейського міста змінювався у протилежному напрямі – через впровадження відкритих озеленених територій і втрату візуальної  закритості міського простору  –  основної  ознаки  його  архітектурної  ідентичності.  Отже,  йдеться  про  загальну  тенденцію  до  уніфікації композиції міського простору, яка почала проявлятися в ХІХ ст і триває дотепер. Незалежно від первісних композиційних характеристик  середовища,  їх  поступово  доповнюють  їхні  антиподи,  наближаючи  місто  до певного середньостатистичного  рівня,  де  жодна  з  характеристик  не  є  настільки  яскраво  вираженою,  щоб  стати  основою архітектурної ідентичності. У підсумку в сучасних умовах для архітектурного простору міста будь-якої країни існує спільна загроза – втрата традиційної ідентичності через відсутність індивідуальності.