ОСОБЛИВОСТІ ОБОРОННИХ МОНАСТИРІВ ОРДЕНУ БЕРНАРДИНІВ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ У XVII–XVIII СТОЛІТТЯХ

Надійні оборонні споруди у XVII–XVIII на теренах Західної України були запорукою стабільного функціонування замку, міста чи монастиря. Монастирські комплекси активно домінували у просторі населених пунктів чи ландшафту. Обителі оо. бернардинів були одними з найчисленніших осередків серед орденів західного обряду на території дослідження та в силу різних чинників відігравали активну оборонну роль у системі захисту міст та навколишніх теренів. Оборонні споруди, окрім захисту, визначали територію об’єкта. Унаслідок позбавлення первісної сакральної функції у совітський період, монастирі, як і залишки оборонних споруд, зазнали активного непритаманного перепрофілювання (в’язниці, склади) та, як наслідок, руйнування. Сьогодні під час розроблення генеральних, історико-архітектурних опорних планів, проектів реставрації актуальним виникає питання визначення історичних меж об’єктів та первісної архітектурно-композиційної цілісності монастирських комплексів.
У дослідженому періоді можна виділити близько 50 оборонних комплексів Західного обряду різних орденів (рис. 1), з розташуванням у чи за межами середмістя. Монастирі ордену отців бернардинів є одними з найпоширеніших – 9 об’єктів – у Бережанах, Гусятині, Дубно, Збаражі, Ізяславі, Львові, Лешневі, Сокалі та Христинополі (рис. 2). Орден бернардинів є відгалуженням від францисканського чину, яке сформувалося ще у XII столітті. На території Речі Посполитої та теренах Західної України орден бернардинів з’явився у середині XV століття.
У результаті опрацювання дев’ятьох монастирів ордену бернардинів та систематизації фактів історії обителей виявлено, що оборонна архітектура ордену яскраво простежується у спорудженні власних оборонних споруд. Визначено розташування щодо містобудівельного чинника, конфігурацію та габарити оборонних ліній об’єктів. Бернардинам належали одні з найпотужніших оборонних обителей на території Західної України: у Сокалі, Ізяславі, Львові. Монастирі цього ордену тяжіли до розташування у середмістях. Три з них, а саме у Бережанах, Дубно, Лешневі розташовувались у кутах середмістя біля брам. Окремим типом варто вважати монастирі у Львові, Гусятині та Христинополі, що блокувалися до рогу мурів середмістя ззовні. У Збаражі монастир розташовувався посередині лінії оборони біля брамки та мав власні мури. На цьому етапі дослідженням виявилено один оборонний монастирський костел – у Лешневі. МонастиріжДубно і Бережан оборонялися потужними фортифікаціями міста. Варто окремо виділити оборонні споруди монастирів у Львові та Сокалі. У Львові через статусність міста і відповідальність монастир зобов’язувався до активної оборони, що і пояснює наявність трьохярусної бастеї, потужного муру з бійничним рядом та равеліну на в’їзді. У Сокалі монастир був форпостом території та потужним центром паломництва, а відповідно, економічно забезпеченим. Виявлено, що комплекси оо. бернардинів використовували переважно новіші форми захисту – бастеї, бастіони та вали.