ТЕАТРАЛЬНІ ВИСТАВИ В НЕТЕАТРАЛЬНИХ ПРОСТОРАХ (ЗА МОТИВАМИ ТРЬОХ ВИСТУПІВ ГУРАМА МАЦХОНАШВІЛІ)

Автор статті на початках висвітлює і аналізує стан театрального мистецтва наприкінці ХХ початку ХХІ століття в Грузії. Свій аналіз автор розпочинає  від усвідомлення важливості театральної архітектури, яка на її погляд виражає “душу епохи” і яку можна вважати метафорою єдності суспільства і його держави. Автор наголошує, що у Грузії і 1990 роках, в період війн і інших впливів,молоді режисери працювали на “інтимних” майданчиках і мали набагато чутливішу та адекватнішу аудиторію і репертуар ніж академічні театри. Але після революції 2003, коли режисери-новатори влаштувались у великих театрах, справжній характер їхньої діяльності почав згасати.

Протягом першого десятиліття ХХІ ст. розвиток театральної архітектури отримав два напрямки:
а) реставрація та модернізація видатних пам’яток культурної спадщини та історично важливих театрів, та
б) будівництво нових. До перших можна віднести висвітлений приклад драматичного театру на 800 глядачів в м. Телаві, до других Державний драматичний театр ім. В. Гунія в Поті, Чорноморську Арену в Шекветелі і Королівський районний театр, що діяльністю та зусиллями молодої трупи під опікою Д. Тевадзе перетворився на найважливішу сцену в регіоні.

  Аналізуючи театральну діяльність в позатеатральних просторах на прикладі творчості Гурама Мацхонашвілі, автор зупинилася на трьох виставах талановитого діяча театру: “Відлік часу” Т. Мелашвілі, “Антимедея” Л. Бугадзе і версії “Гамлета” Шекспіра. Для яких режисер знайшов рішення в позатеатральних просторах: будівлі що реставрувалася для першої вистави, пляж Мальтаква у Чорному морі для другої, середовище в одному з найважливіших просторів неформальної культури Тбілісі – нічного клубу “Мктварце”.